Деконструкція символічної влади

Воскресенье, 6 октября, 2019 11:53

Після двох виборчих кампаній 2019 року чимало людей, непричетних до штабу Зеленського та «Слуги народу», ламало голову над причинами такого шаленого успіху Зе й команди.

Втома від панівної верхівки, бажання якісних змін, інфантилізм виборця і ще багато-багато версій прозвучало в рамках цих спроб аналізу. 

Попереду — місцева кампанія, яка, ймовірно, пройде у два етапи. Дострокові вибори в Києві та, можливо, ще кількох великих і важливих містах, а потім — загальнонаціональна кампанія до органів місцевого самоврядування. Вже тепер видно, що багато політиків і політичних сил намагаються не просто зрозуміти причини успіху, а й перейняти чи навіть просто відверто мавпувати методи кампанії Зе.

Проте використання нових форматів відеоконтенту чи нових майданчиків для поширення інформації не веде до такого самого успіху й демонструє нерозуміння або неповне розуміння справжніх, глибинних причин такого рівня довіри до Зе і команди. Це погана новина. Добра ж полягає в тому, що феномен усе ж таки піддається поясненню. 

У цій статті спробую максимально лаконічно описати одне з явищ, які можуть дати відповіді на поставлене питання, і трішки зазирнути в найближче можливе майбутнє.

Отже, в чому секрет успіху?

Свого часу французький соціолог П’єр Бурдьє ввів у науку поняття соціального капіталу — групового ресурсу, засобу досягнення групової солідарності. Зеленський і «Квартал-95» за роки своєї діяльності змогли створити шалений соціальний капітал. Оскільки соціальний капітал, на думку Бурдьє, є одним зі способів вимірювання влади в суспільстві, можна стверджувати, що задовго до походу в політику Зеленський уже мав значний обсяг влади, але не виражений у офіційних владних повноваженнях. 

Разом із чималим обсягом економічного капіталу, який опинився в розпорядженні «Кварталу», їхній медійний, або пабліцитний, капітал зробив їх стовідсотково відомими в Україні. (До речі, за даними ДТ, ще у 2014 році юристи Зеленського підготували повний пакет для його реєстрації в ЦВК як кандидата в президенти. Але майбутня перша леді відмовила чоловіка. — Ред.)

А потім сталося те, що торувало шлях Зеленському і «Кварталу» у велику політику й забезпечило здатність українського виборця сприйняти цей похід усерйоз. 

З виходом на екрани серіалу «Слуга народу» вдалося акумулювати і сконцентрувати символічний капітал, який Бурдьє виділяв як щось у межах соціального капіталу. Символічний капітал будується вже не так на грошах, пабліцитному капіталі чи медійності (хоча без цих передумов він не може бути досягнутий), як на довірі й авторитеті. Образ президента Голобородька став таким, у який виборці Зе захотіли повірити. Спрощений, інфантильний, десь карикатурний, але привабливий для багатьох людей, чий світогляд формується через вплив телевізора. 

Тут і зародилася символічна влада Зеленського та «Слуги народу». Символічна влада — це сила примушувати маси вірити у щось, впливати на світобачення людей. Наприклад, примусити повірити в те, що війна закінчиться, коли «просто припинити стріляти«. Це, звісно, абсолютно помилкове твердження, яке Зеленський, до речі, ретранслював на весь світ у своїй промові на 74-й Генасамблеї ООН, адже війна розгортається ще й в інформаційній, економічній, культурній, дипломатичній, смисловій та інших площинах. Але в таку заяву багато хто повірив, адже над цими людьми Зе отримав символічну владу, і вони готові були повірити майже в усе, що він скаже, як в істину. Символічна влада розглядається як щось мало не магічне й незбагненне. Щось на кшталт вічної віри знедоленого народу в те, що може прийти месія і зробити всім «жити добре», без зусиль із їхнього боку. Без роботи над собою, мобілізації надзусиль. Просто треба прийти на виборчу дільницю. 

Така влада дозволяє отримати від людей те, що в ситуації її відсутності можна отримати лише силою. Символічна влада стала дійовим інструментом виборчої кампанії Зе, вона стала його грандіозним успіхом, і її елементи можуть стати підвалиною його грандіозного провалу.

Нарешті, влада, яка отримала височезний рівень довіри та легітимності, може використовувати символічне насильство. Це нав’язування своєї істини, яка не може піддаватися критиці. Завдяки символічному насильству влада конвертує довіру до себе в підпорядкування суспільства своїй власній волі. При цьому все має братися на віру й не ставитися під сумнів. Певною мірою символічну владу над частиною громадян України мали свого часу Янукович і його клан, що сприймалися як безальтернативний виразник інтересів Донбасу, і для частини людей ця символічна влада була непорушною навіть у найбільш критичні для режиму Януковича дні та після його втечі з награбованим. 

Символічна влада не сприймається як щось насаджене проти волі. Порушення регламентів, законів і порядків для прийняття нового законодавства чи звільнення неугодних посадовців, усупереч закону та логіці, не сприймається людьми як щось ненормальне. Принаймні тими, котрі підпадають під символічну владу Зе. Хоча насправді, якщо законодавство приймає парламент як такий, що отримав делеговані повноваження від народу, — ламання закону через коліно спрямоване не проти тих, хто приймав закон, не на попередню владу, а проти народу як носія влади.

Крім того, порушення регламентних процедур у законотворчому процесі, на яке повсюдно звертають увагу політичні опоненти Зе, закладає міну під нові прийняті закони. Вона може вибухнути, коли зміниться конфігурація влади чи у високі кабінети й парламент прийдуть нові люди. Або старі. Тут як подивитися.

Доки Зе і «Слуга народу» мають потрібний обсяг символічної влади, із цим великих проблем не виникатиме. Постає лише питання, чи може так тривати досить довго. Адже на обрії в нової влади вже замаячіла реконструкція символічної влади президента Голобородька/Зеленського. І про це ми теж поговоримо.

Підсумуймо стисло ситуацію станом на завершення парламентської кампанії та законодавчий бліцкриг перших тижнів роботи нового парламенту.

Зеленський як представник шоу-бізнесу отримав потужний медійний і соціальний капітал. 

Потім було сформовано чималий символічний капітал, який заклав підвалини його майбутнього успіху на виборах і шалену підтримку українців. Образ президента Голобородька, протиставлений чинному правлячому класові, який відверто дістав громаду, став таким потужним, що, вміло його експлуатуючи в рамках виборчої кампанії, опонентів боятися не доводилося. Дехто з них досі так і не зрозумів, що насправді сталося. 

Вони програли в той момент, коли «Слуга народу» отримав свою символічну владу. Бо не могли займати ніяку іншу позицію до українців, окрім як референтну — підлаштовуватися у своїй риториці під настрої людей. 

А Зе ці настрої зміг часткового формувати, заодно говорячи те, що люди хотіли чути. Вплив цей особливо яскраво проявлявся під час парламентської кампанії, коли кандидатам у депутати на мажоритарних округах досить було вийти до людей і сказати їм, що вони мають за них голосувати, бо Зеленському потрібна лояльна Верховна Рада. 

Далеко по приклади ходити не треба. Подивіться на результати голосування в Києві. 13 округів із 13, і на кожному можна було знайти більш компетентних кандидатів без шлейфу негативу, здатних бути в рази кращими депутатами, ніж ті, які зайшли в Раду. 

Смисли двох кампаній 2019 року були спрямовані так само на певні символи. Зе протиставив себе старому політичному класові. І неважливо, що його представники рясно розпорошилися по самій Зе-команді. «Зробимо їх разом«. Скасування недоторканності депутатів. Це все речі, наповнені потужним символічним смислом. Атака на символи прогнилої, несправедливої до українців системи. Немає нічого дивного в тому, що це було сприйнято на ура. Її намагаються підтримувати ініціативами про скасування недоторканності депутатів чи зменшення кількості парламентаріїв. Але рано чи пізно такі ініціативи або вичерпаються, або переростуть у відверту маячню, коли не буде нічого адекватного, що б можна було запропонувати народу, паралельно з продовженням економічного курсу попередників, лобізму в інтересах великого бізнесу та наступу на малий бізнес. А ще — загрозою для «нових» може стати реакція їхніх виборців на невиконання щедрих обіцянок. І реакція ця може бути дуже болісною.

А ось тепер спробую знайти відповідь на питання, наскільки ця символічна влада вкупі з образом президента міцна, чи є загрози, які справді можуть їх зруйнувати і призвести до чергового страшного розчарування. 

У цьому контексті хотілося б виділити два вже цілком готових багатозначних приклади.

Перший — міжнародний провал Зеленського. Україна опинилася в центрі протистояння за крісло президента США, а сам Зеленський наробив купу помилок, давши опонентам цілий букет аргументів на користь своєї некомпетентності. Промова на Генасамблеї, яка могла бути єдиною світлою плямою на полотні американського вояжу, просто потонула у хвилі проблем, що накрили країну через процеси за океаном і місце в них України. Та й сам спіч містив деякі суперечності, коли придивитися. 

Другий — антагонізм влади і засобів масової комунікації. Хоча точніше — загальна убогість комунікаційної стратегії, якщо така на Банковій узагалі є, в чому виникають великі сумніви.

Якими б не були структура власності ЗМК, рівень журналістів і різноманітні суб’єктивні чинники, влада вчинила страшну стратегічну помилку, вступивши у, практично, відкрите протистояння з медіа. Адже, зважаючи на складне зовнішньополітичне становище країни, економічні загрози, неоднозначну позицію влади в питанні реалізації «Мінська» і позиціюванні у протистоянні з Росією, підтримка преси з часом стане критично важливою саме для влади, щоб пояснити українській громаді свої рішення. Але на таку підтримку не дозволяє розраховувати блазенська поведінка Андрія Богдана — глави Офісу президента і прес-секретарки Зеленського Мендель. Оскільки сам президент на це не відреагував, він таку поведінку схвалює.

І ця потреба постала дуже різко й гостро ввечері 1 жовтня, коли Зеленський із переляканим обличчям проводив свою прес-конференцію, а потім відмовився виступати в парламенті на тему «формули Штайнмаєра». Саме цей кейс засвідчив грандіозний комунікативний провал. Влада не здатна у кризовій ситуації на адекватний діалог із суспільством. І зверніть увагу: «Слуги народу», відповідаючи на запитання журналістів, на що йде Україна в питаннях війни, чіпляються саме за символічну владу Зеленського, посилаючись на те, що він начебто знає, що робить. А конкретних відповідей усе ж не дають.

Відверте хамство і безпідставні звинувачення наперед негативно налаштовують медійників, які не повинні такого вибачати. А вони впливають на громадську думку. І в частині трактування дій влади, і в частині формування іміджу самого президента, який уже зараз поступово починає перетворюватися з принца на гарбуза, якщо перефразувати відомий сюжетний твіст. 

З огляду на це, символічна влада Зеленського починає коли й не руйнуватися, то повільно танути. Дзвіночком стало те, що «Слуги народу» в парламенті вже не готові терпіти символічне насильство стосовно себе й голосувати за все, що скажуть, не читаючи. Хай навіть спротив так і залишиться разовою акцією, та всі вже зрозуміли, як можна чинити колективний пасивний спротив, а там і охочі вдатися до активного з’являться. Це невелика група громадськості, однак вона подає приклад іншим. І вже це є свідченням того, що в певних вузьких колах почалася деконструкція символічної влади Володимира Зеленського. Як демонстрація суперечностей, що продовжують нагромаджуватися. Як зародження перших сумнівів у тих, хто вірить у прихід месії: вони вже не так однозначно інтерпретують дії свого вчорашнього улюбленця. 

Суперечність дій та рішень у серіалі і в реальному житті. Суперечність між раєм для бізнесу та війною з малими підприємцями. Суперечність між економічним ривком та відродженням традицій Азарова і продовженням бюджетної політики прямих попередників. А ще — необмежений апетит до влади, який в Україні нікого ні до чого доброго не приводив. 

Отож можна вважати, що деконструкція почалася, а наскільки цей процес буде швидким і докорінним — це вже інше питання.

Джерело: DT.UA.


Самые интересные новости на Нашем Telegram-канале


Другие новости:

Теги: ,