Чи варто поєднувати Миколаїв та велосипед? І як це – бути велосипедистом там, де немає відповідної інфраструктури

Четверг, 1 октября, 2020 18:19

Майже рік тому здійснив одну маленьку мрію, купивши собі велосипеда. З того часу мене нечасто можна побачити без нього: або катаюсь, або просто кочу поряд. Зізнаюсь, поки що це моя найефективніша інвестиція у всіх смислах. Найкраще це зрозумів у березні-квітні, коли у Миколаєві, як і по всій країні, запровадили карантинні заходи через проклятущий коронавірус.

Проїздивши за цей час кілька сотень кілометрів по місту, можна й поділитись досвідом, бо ж велосипедне братство тут з кожним роком збільшується, а з ним збільшується напруження між трьома таборами: пішоходами, автомобілістами й велосипедистами.

(Електро-, гіроскутеристів поки виносимо за рамку).

Взагалі, Миколаїв – свого роду Спарта на мінімалках. Тут є основні необхідні для життя умови: вулиці, будинки, такий-сякий громадський транспорт, магазини й школи. Все інше – необов’язкові дрібниці, з якими хоч і веселіше жити, але й без них можна обійтись. Наприклад, велодоріжки. Загальна протяжність їх вулицями міста складає шалені 0 км, 0 м.

Таку інформацію підтверджують відповіді міськради на офіційні запити. Управління з питань фізичної культури, ДЖКГ, виконком, патрульна поліція. Всі вони визнають, що, на жаль, офіційних велосипедних доріжок по місту немає. Мова про вулиці міста.

Але неправильно буде казати, що велодоріжок у Миколаєві немає взагалі. Вона (доріжка) є, і знаходиться на Центральному міському стадіоні. Протяжність – 1500 м. Власне, це все.

Навіть мер Миколаєва Олександр Сєнкевич визнає, що його обіцянки у 2015-му побудувати в місті якісну велоінфраструктуру – «найбільший пробіл». Похвально, що людина може визнати помилку. Але тут же мер додає, що і на прийдешніх місцевих виборах у його програмі буде ідентичний пункт. Тут хочеться згадати блискавку, яка двічі в одне місце не б’є, але, гаразд, повіримо ще раз.

Та все ж не хочеться перетворювати матеріал на чергову зраду, де у всіх гріхах винна влада. Не для цього ми тут зібралися.

Я більше хочу розібратись, чому ці три категорії людей так недолюблюють (дуже м’яко кажучи) одне одного: пішоходи, велосипедисти й водії. А найголовніше – прагну збагнути, чи можна поєднувати ці дві речі: Миколаїв і велосипед.

Відразу зазначу, що я і пішохід, і велосипедист, а іноді й водій, (водійське посвідчення мається). Та вам пишу зараз із позиції саме роверника.

Пішоходи й автомобілісти VS велосипедисти.

Відповідь на запитання «чому нас так не люблять?», як не дивно, полягає насамперед у нас самих. Хіба можна поважати учасника дорожнього руху, який не поважає взагалі нікого? Гнати по пішохідній зоні чи вулиці (люди на Соборній не дадуть збрехати), ігнорувати дорожні знаки, світлофори й пертися на «червоне» – це все про любителів двоколісних. Не один раз був свідком, коли людина на велику спокійно перетинає стоп-лінію й під’їжджає до так званої лінії перетину, а далі й узагалі – намагається втиснутися, порушуючи як ПДР, так і правила здорового глузду. Як думаєте, які слова у такі моменти крутяться в головах водіїв, які стоять і чекають своєї законної черги проїхати? Ага, саме такі слова.

Інша хиба велосипедистів – небезпечне перестроювання. Це коли ти витяг руку, показуєш, що хочеш об’їхати припаркований автомобіль абощо. Більшість чомусь вважає, що твоя рука автоматично означає, що тебе повинні пропустити, і можна навіть на обертатись назад. Та, друзі, все трішки не так. Це саме ми повинні пропустити усіх, хто рухається вперед і не змінює смугу, а уже потім їхати самим.

Окремий прояв неповаги – гнати по тротуару. Не їхати, а саме гнати, проїжджаючи в сантиметрах від людей. Скажу вам не по секрету, це лякає дорослих, а дітей і поготів. Велосипедистам не варто забувати, що вони такі самі учасники дорожнього руху, і правила на них розповсюджуються так само.

Велосипедисти VS увесь світ

Зворотній бік медалі. Знаєте, існує якась важко описувана агресія до велосипедистів. Пішоходи вважають, що нам не місце на тротуарах, алеях і парках, а водії – що не місце на дорогах і проспектах. Та де ж тоді їздити, намотувати кола на Центральному стадіоні?

Часто їжджу по алейці на проспекті. Місця, здавалося б, вистачає там усім, однак рідко хтось пропустить чи дасть місце. Люди, які йдуть упоперек алейки, вони тебе бачать, але не пропустять, не зупиняться на секунду, не пришвидшать ходу, щоб уникнути зіткнення. Як кораблі у морі: просто собі плинуть своїм ходом. Тому доводиться вмикати режим «активного маневрування», пригальмовувати й прораховувати. Це не важко, і це дрібниці насправді, але саме в дрібницях, як відомо…

З водіями історія інша. Дехто з них (таксисти, здоров) не сприймають тебе за рівного учасника дорожнього руху. Навіть коли ти на головній чи їдеш прямо, а він повертає ліворуч, треба бути готовим, що тебе не пропустять, тому пролітати перехрестя не раджу, щоб не стати «хрустиком».

То купувати в Миколаєві ровер чи краще пішечки?

Так! Купуйте обов’язково. Це круто, це екологічно, це стильно і модно. Друзям завжди можна сказати, що ти спортом займаєшся.

Та й описане зверху – це скоріше невеликі труднощі, з якими можна змиритись. Адже загалом миколаївські водії доволі коректні й терплячі, вони не бібікають зайвий раз, не притискаються і не затискають тебе до самого узбіччя. Респект.

Важливе уточнення: їздити по дорогах разом із водіями не радив би людям, які не мають водійського посвідчення хоча б якоїсь категорії. Знання правил – дуже важлива штука, і вміння розрізняти «червоний» від «зеленого» тут мало.

Будьте обережні, поважайте інших, вчіть правила й катайтеся на велосипедах, це класно.

Писав і катався — Андрій Дерун.



Самые интересные новости на Нашем Telegram-канале