Найбільший у світі айсберг, який став зіркою соцмереж, розтанув

19 апреля, 2021 23 :37

Айсберга A68, який деякий час був найбільшим у світі, більше немає. Коли в 2017 році він відокремився від Антарктиди, він мав площу майже 6000 квадратних кілометрів — розмір невеличкої країни, пише кореспондент ВВС Джонатан Амос. Але супутники показують, що цей мегаайсберг наразі практично зник — від нього лишилися незліченні дрібні фрагменти, які, за словами Національного льодового центру США, більше не варто відстежувати. Про це пише ВВС.

A68 відокремився від льодовикового шельфу Ларсон С на краю Антарктичного півострова, і протягом року майже не рухався. Але потім він почав дрейфувати на північ з усе більшою швидкістю, рухаючись завдяки сильним течіям та вітрам.

Цей шматок криги вагою мільярди тонн рухався до Британської заморської території Південна Джорджія. Цей маленький острів — місце загибелі багатьох найбільших айсбергів. Потрапивши на місцеві мілини, вони приречені поступово танути.

Але A68 такої долі вдалося уникнути. Натомість його згодом згубили хвилі, тепла вода та вищі температури повітря в Атлантиці. Він просто розколювався на дедалі менші фрагменти.

«Дивовижно, що A68 так довго проіснував. Якщо уявити співвідношення його товщини — це як поставити один на одний чотири шматки паперу формату А4. Тож він був неймовірно гнучкий і крихкий, коли рухався океаном. Це тривало роками. Але врешті-решт він розколовся на чотири-п’ять частин, а потім розпалися і вони», — сказав Адріан Лукман з Університету Свонсі в інтерв’ю BBC News.

A68, мабуть, найбільше запам’ятають як перший айсберг, який став зіркою в соцмережах. Люди у всьому світі поширювали його супутникові знімки, особливо коли крижаний гігант наближався до Південної Джорджії. Якби він сів на мілину, то міг би завадити пошукам їжі багатьох пінгвінів на острові.

Це стало можливим завдяки нинішньому легкому доступу до космічних даних.

«A68 ​​привернув увагу багатьох людей, — каже Лора Герріш, спеціалістка з картографування у Британській антарктичній службі (BAS). — Ми бачили кожен маленький рух і поворот. Ми змогли відстежувати його прогрес за допомогою щоденних супутникових знімків із рівнем деталізації, якого ніколи раніше не було».

Звичайно, айсберг був не просто предметом обговорення в інтернеті — він був об’єктом серйозних наукових досліджень. Місце його походження, Ларсен С — це величезна плаваюча крижана платформа, утворена в результаті злиття льодовикових язиків, які зіслизнули з суші в океан. Історія життя A68 майже напевно розповість дослідникам щось і про те, як побудовані льодовикові шельфи, і про те, як вони розколюються, створюючи айсберги.

«Одне з того, що варто згадати як науковий результат, — це те, скільки ми дізналися про стійкість до розломів шовних зон, де внутрішні льодовики з’єдналися, створивши плаваючий шельфовий лід. Оскільки у нас були нові датчики, які частіше спостерігали еволюцію розривів, я впевнений, що ми отримали корисну інформацію, яку не можна було «побачити» у минулі десятиліття. Це справжнє свідчення інвестицій, які роблять у дослідження Землі», — прокоментував Крістофер Шуман з Університету штату Мериленд, округ Балтімор (UMBC).

Більшість гляціологів розглядають A68 як продукт цілком природного процесу. Льодовикові шельфи підтримують рівновагу, і відокремлення айсбергів — це один із способів збалансувати накопичення маси від снігопадів та надходження льоду з льодовиків на суші.

Тож у цьому сенсі A68 не можна розглядати як свідчення кліматичних змін, спричинених людиною.
Водночас A68 таки продемонстрував різні процеси, завдяки яким потепління може зруйнувати крижані структури.

Один із них — це гідророзрив. Під час цього процесу потепління утворює багато поверхневих талих вод, які потім заповнюють тріщини, пробиваючи ці отвори до основи льоду.

Було кілька вражаючих прикладів наприкінці існування A68, коли гідророзрив перетворював залишкові фрагменти айсберга на льодову кашу буквально за ніч.

BAS також відправила в океан у лютому кілька роботів, щоб спробувати вивчити зблизька деякі фрагменти A68. Незабаром один зник, а другий фактично застряг під льодом на два тижні, перш ніж спромігся звільнитися і продовжувати свої спостереження.

Цього робота дістануть для збору даних у травні. Він має розкрити інформацію про те, як айсберги впливають на довкілля — наприклад, скидаючи під час танення величезні обсяги прісної води в океан.

Остання велика частина A68, відома як A68a, у п’ятницю вже мала розмір лише 3 на 2 морські милі. Тож спочивай з миром, гіганте.