Україна імпортує сотні тисяч тонн сміття, своє ж лишається на сміттєзвалищах: чому так відбувається

18 июня, 2021 13 :35

Коли йдеться про переробку побутового сміття, то в Україні дуже часто люблять говорити про європейський досвід. І однією з країн, яку часто ставлять в приклад, є Швеція, яка не лише переробляє 99% відходів, що генеруються в країні, але навіть імпортує їх з інших країн. Україна теж трохи Швеція. Але лише наполовину. Ми щороку імпортуємо сотні тисяч тонн сміття вже у відсортованому або частково переробленому вигляді, — йдеться у матеріалі «Економічної правди».

З іншого боку – мільйони тонн власного побутового сміття щороку вивозяться на українські полігони, де воно в очікуванні завершення біологічного циклу пробуде ще сотні, а можливо і тисячі років.

У той же час переробка сміття може бути доволі прибутковим бізнесом, який приноситиме не лише гроші, а й зберігатиме природні ресурси.  Як українські підприємці заробляють на переробці вторинної сировини, яку ми щодня викидаємо на смітник та чому її ввозять з-за кордону?

Україна імпортує відходи

Українській промисловості по переробці побутових відходів не вистачає сировини. Як розповів ЕП генеральний директор «Укрвторма» Петро Семко локальні підприємства з переробки вторсировини завантажені лише 70%. Йдеться, зокрема, про картонно-паперові заводи, склозаводи, підприємства, що переробляють полімери і пластик.

Та навіть для того аби завантажити їх на дві третини бізнес змушений купувати сировину за кордоном. За 5 місяців цього року – із січня до травня – Україна імпортувала майже 135 тис тонн макулатури, 22 тис тонн відходів пластмас, та понад 5 тис тонн склобою, повідомили ЕП в «Укрвторма».

У грошовому вимірі це майже 1,2 млрд грн.

 

«Сировини не вистачає. У нас потужностей більше, ніж сировини, тому, звичайно, ми змушені імпортувати. У грошовому вираженні Україна щороку імпортує приблизно на 50 мільйонів доларів макулатури, на 12 мільйонів доларів – полімерних матеріалів і приблизно на 1,5 мільйонів доларів – склобою», – каже Петро Семко.

За його словами, в Україні щорічно утворюється близько 1,5 млн тонн макулатури, а для роботи картонно-паперової галузі потрібно щороку близько 1 млн тонн вторинної сировини. Підприємства, що спеціалізуються на заготівлі макулатури, збирають приблизно 700 тис тонн. Ще близько 300 тис тонн макулатури доводиться імпортувати.

У той же час мільйони тонн відходів щороку потрапляють на українські сміттєзвалища. У 2020 році міжнародна аудиторська компанія PWC оприлюднила дослідження, яке показало: на одного українця щороку припадає від 230 кг до 330 кг побутових відходів. На всю країну це близько 10 млн тонн сміття.

Автори дослідження зазначають, що впровадження обов’язкового роздільного збору побутових відходів дозволить відбирати із цієї кількості до 30% сировини придатної для вторинної переробки.

«Якщо проаналізувати структуру сміття на українських полігонах, то до 50% сировини в теорії можна було б повторно переробити. Але ставити сортувальні лінії на сміттєзвалищах – нерентабельно, бо відсортувати таким чином можна не більше ніж 10-15%. Роздільний збір дозволяє відсортувати харчові відходи від сухих. Інакше полімери та папір стають непридатними для переробки», – каже гендиректор «Укрвторма».

Бізнес зі сміття

На сьогодні у Україні діють 17 підприємств із переробки макулатури, 39 – із переробки полімерів (пластмаса, плівка), 19 – із переробки ПЕТ-сировини (пластикових пляшок), 16 – із переробки склобою.

Макулатура

Цього року ціни на сировину, в тому числі і вторсировину пішли вгору. Але навіть за таких умов її переробка залишається економічно більш привабливою, ніж виготовлення продукції із первинних матеріалів. Наприклад, як пояснює Петро Семко, целюлоза коштує у два рази дорожче, ніж макулатура.

Тому підприємства, які використовують вторсировину, мають конкурентну перевагу. В Україні функціонує лише одна фабрика із виробництва офсетного (книжково-журнального) паперу, для якого придатна виключно первинна целюлоза.

Решта підприємств можуть виготовляти продукцію із відсортованого паперу. Первинна целюлоза для них, лише допоміжний матеріал. Її, в якості зв’язуючої сировини додають до загальної маси, з якої виготовляють картон.

 

Пластик

«Полігрін» є найбільшим в Україні підприємством, яке займається вторинною переробкою поліетилену. Рециклінговий завод у Фастові, який працює з 2014 року, зараз переробляє понад 800 тонн відсортованої сировини. Із неї виготовляють пакети для сміття, які продаються під брендами «Фрекен БОК» та Vortex.

«Ключовим чинником є наявність системного, сталого доступу до якісної сировини. У нашому випадку – це поліетиленова плівка. Ми в першу чергу закуповуємо сировину в Україні. Кілька партій сировини ми привозили із ЄС, оскільки в Україні її не вистачало для стабільної роботи підприємства. Але 90% – це українська сировина.

В інших підприємствах, наскільки мені відомо, доля імпорту є вищою, і це не причина, а наслідок інфраструктурної проблеми в Україні — відсутності сміттєпереробної індустрії», – розповів ЕП генеральний менеджер напрямку Household & Recycling корпорації «Біосфера», до якої входить Polygreen, Юрій Голянич.

Основною проблемою у такому бізнесі, за словами Юрія Голянич, є нестабільність у ланцюгу постачання. В Україні відсутня найважливіша ланка в економіці ресайклінгу – сміттєпереробні заводи, які зможуть економічно ефективно відсортувати і доставити готову сировину для виготовлення товарів.

«Відходи поліетилену ми ділимо на три сорти і працюємо, в основному, з вищим сортом. Таку сировину знайти найважче. Проблема в тому, що немає стабільної системи її збирання, сортування і доставки. Сьогодні ми можемо отримати сировину, а завтра її не буде, або це буде сировина іншої якості або за іншою ціною», – ділиться співрозмовник ЕП.

Виготовляти продукцію із вторинної сировини вигідніше. За словами Петра Семка, гранула для виробництва полімерної продукції із вторсировини коштує, в середньому, на 20-30% дешевше, ніж та, яка виготовляється із нафти. Завдяки цьому її вартість для кінцевого споживача – нижча.

«Ми переробляємо до 800 тонн вторсировини щомісяця і хотіли б мати постачальника, який забезпечить цей обсяг стабільної якості за ринковою ціною, а ми могли б займатися основною діяльністю – виробляти гранули для вторинної переробки і займатися маркетингом.

Натомість доводиться напряму налагоджувати співпрацю із промисловими клієнтами чи асоціаціями зі збору і сортування сміття і заміняти собою ту функцію, яку в країнах з усталеною інфраструктурою виконують сміттєпереробні заводи», – каже менеджер компанії.

У 2015 році «Біосфера» переробила близько 350 тонн поліетилену. І щороку обсяг переробки зростав. У 2016 році – 600 тонн, у 2017-2018 роках – по 750 тонн, у 2019 році – 800 тонн, а у 2020 році – вже 860 тонн. Цього року обсяги переробки продовжують рости.

«Ми були одним із перших підприємств (з переробки вторсировини) і зробили таку інвестицію скоріше інтуїтивно, розуміючи, що за цим – майбутнє. Ми відчуваємо, що попит зростає. Крім того, ми маємо комерційний успіх нашої діяльності із виробництва пакетів для сміття із вторсировини. Зростають об’єми продажів, відповідно, потрібно більше сировини і наш рециклінговий завод працює більше», – зазначає Юрій Голянич.

На українському ринку майже немає підприємств, які виготовляють гранули із первинної сировини. Натомість активно розвивається ринок переробки.

«У нас єдиний завод у Калуші, який виготовляє гранулу для поліетилену низького тиску та ПВХ із первинної сировини (нафти). Іншу полімерну гранулу з первинної сировини ми імпортуємо з Білорусі, країн Прибалтики, Німеччини та інших країн», – каже гендиректор «Укрвторма».

 

Компанія «ТБФ» із Волинської області працює, в основному з імпортною вторсировиною.

«Ми переробляємо близько 150-200 тонн полімерних матеріалів на рік, із яких виготовляємо гранулу певного сорту, залежно від якості вторсировини. Підприємство спеціалізується на переробці лише одного виду полімерів – полістиролу», – розповідає керівник «ТБФ» Олександр Шелест.

Кінцева продукція підприємства – гранула, яка надалі використовуються для потреб різних сфер виробництва – від посуду до деталей для комплектування автомобілів, труб і кабелів.

Підприємство працює на ринку з 2011 року. Для того, аби розпочати працювати вистачило 200 тис грн. На сьогодні річний оборот компанії – 40 млн грн.

«До січня 2021 року ми завозили відходи. Зараз ми перейшли на полімерні матеріали вищого класу переробки. В Україні закуповуємо близько 20% сировини, яка за якістю гірша від тієї, яку купуємо за кордоном. Причина – низький рівень сортування», – каже Олександр Шелест.

Підприємець зазначає, що у бізнесі із переробки вторсировини дуже важлива її якість, яка сильно впливає на прибуток компанії. У Польщі краща якість вторсировини через більш глибокий рівень сортування. Можливо саме тому на імпорт цього матеріалу з сусідньої країни приходиться половина всіх ввезених до України з початку року відходів пластмас – 4,2 тис тонн.

При цьому вартість сировини, за словами Шелеста в Україні і Польщі приблизно однакова, бо продавці тієї невеликої кількості відсортованих матеріалів, які не пішли на полігон, орієнтуються на імпортну ціну.

Основною проблемою українського ринку переробки підприємець з Волині називає відсутність законодавчого інструменту, який зобов’язує сортувати відходи.

«У Польщі підприємству, яке не дотримується законодавства щодо сортування сміття можуть заборонити займатися певними видами діяльності. Якщо наші підприємства можуть безкарно викинути відходи у сміттєвий бак і їх вивезуть на полігон, то в Польщі за це є відповідальність.

Підприємство повинно подати звіт про те, скільки утворилося паперових, полімерних чи інших відходів, а потім підтвердити документально, як воно ці відходи утилізувало. У них немає можливості вивезти відходи в ліс», – додає Олександр Шелест.

Склобій

Скла для переробки в Україну ввозиться з-за кордону найменше. З початку року наша країна імпортувала трохи більше 5 тис тонн на 9,8 млн грн. Основну частку імпортної вторсировини закуповують у Білорусі та Латвії.

 

Компанія «Геон Рівер» спеціалізується на закупівлі та переробці скла і працює на цьому ринку майже 20 років. Скло, як і метал – є таким видом вторсировини, який можна переробити взагалі без відходів зі збереженням якості.

«Ми переробляємо близько 5 тисяч тонн скла на місяць. Близько 90% склобою закуповуємо в Україні, решту — в Литві через те, що інколи є дефіцит на українському ринку», — розповідає директор із закупівель компанії «Геон Рівер» Ірина Зуєва.

Компанія має власні лінії досортовування склобою.

Ірина Зуєва називає таку ж проблему, яка існує у галузі переробки полімерних відходів – відсутність сміттєпереробних заводів – проміжної ланки між населенням і переробними підприємствами. Тому скло доводиться закуповувати по всій Україні у різних постачальників – від ЖЕКів до підприємств.

«В Україні змішаний склобій коштує, в середньому 1 тисячу гривень за тонну, білий – 1,7 тисяч гривень, а в Литві – 700-800 гривень», – розповідає Ірина Зуєва.

Виготовлення продукції з вторинної сировини, знову ж таки, більш вигідно як для бізнесу так і для споживачів. «Коли переробляється склобій, економія електроенергії складає близько 30%, використовується менше каустичної соди, піску. Тому, звичайно, вигідніше переробляти вторсировину», – зауважує Петро Семко з «Укрвторма».

Потужності «Геон Рівер» дозволяють переробляти у два рази більше скла. Але вийти на повну потужність не дозволяє суто комерційний фактор – підприємство переробляє стільки скільки їх продукції готові купувати українські заводи.

Побутові відходи – лише верхівка айсберга

Генеральний директор Recycling Solutions Дмитро Ануфрієв зазначає, що наразі в Україні із понад 400 млн тонн відходів на рік переробляється не більше, ніж 20%. При цьому додає, що тверді побутові відходи, про які найчастіше пишуть у ЗМІ, насправді займають близько 3% від загального обсягу.

Компанія, якою керує Ануфрієв, надає послуги зі стратегічного управління побічними продуктами і відходами та спеціалізується на їх переробці у металургійній, вугільній та теплоенергетичній галузях.

Минулого року Recycling Solutions відкрила комплекс із виробництва мінеральних добрив у Кривому Розі із побічного продукту металургійної промисловості — сульфату амонію. Потужності дають змогу виготовляти до 100 тис тонн добрив щороку.

«Ми побачили, що є сировина, з якої можна виробляти добрива, подивилися, які технології для цього є на ринку. Обрали європейські технології, що дають якісніший продукт, який може довше зберігатися, його краще вносити. За два роки побудували завод, який обійшовся приблизно в 11 мільйонів доларів. Окупність цього проєкту 4-6 років», – зазначає Дмитро Ануфрієв.

Він підкреслює, що в Україні є достатньо відходів від промисловості та аграрної сфери для реалізації ресайклінгових проєктів. Потенціал, до прикладу, є у галузі виробництва електроенергії з біомаси та біогазу. Але немає зрозумілих правил функціонування ринку, а інвесторів це відлякує.

«Раніше держава намагалася мотивувати інвесторів через надання «зеленого тарифу». Але ми бачимо, що відбулося, коли платежі за «зеленим тарифом» перевищили можливості держави щодо сплати. Зараз навіть розглядається питання впровадження акцизу, що демотивує інвестувати у цей напрямок», – каже Ануфрієв.

Він додає, що компанія розглядала можливості інвестувати у переробку твердих побутових відходів, але вирішила відкласти це до моменту, коли в Україні сформується законодавча база, якої зараз немає.

«Зараз у нас є альтернатива – сміттєзвалища, на які можна вивозити сміття за дуже символічну плату – близько 7 євро за тонну. Якщо вартість вивозу сміття на сміттєзвалища і надалі залишатиметься на такому рівні, то яка мотивація у тих компаній, які займаються збором і логістикою відходів вивозити його на сміттєспалювальний завод, де вартість за прийняття сміття вища?», – зазначає генеральний директор Recycling Solutions.

У європейських країнах вартість вивезення сміття на полігон набагато вища – 20-50 євро за тонну. Це створює дохідну частину для роботи сміттєпереробних заводів, які заробляють ще й на тому, що сортують відходи і спрямовують на вторинну переробку, а решту – спалюють і виготовляють електроенергію.

Як зазначається у дослідженні PWC, на кінець минулого року в Україні було 28 сміттєсортувальних ліній. Ще 17 комплексів будувалися.

Для того, щоб створити галузь привабливою для інвесторів і поглибити рівень переробки української сировини, потрібно починати із законодавства, рухатися до ринкових цін на вивіз сміття та запроваджувати механізм розширеної відповідальності виробника.